Реферат – Освіта. UAКлас Саркодові. Клас Джгутикові. Клас Споровики. Клас ІнфузоріїЗагальна характеристика. Найпростіші тварини поширені по всій земній кулі - в морях, океанах, прісних водоймах, ґрунті або в організмах тварин, рослин і людини. Нині відомо приблизно 2.
Подібно до того, як у онтогенезі багатоклітинний організм утворюється з однієї. багатоклітинних тварин була куляста колонія рослинних джгутикових, . Найпростіші - це організми на клітинному рівні організації. цикл починається стадією зиготи, що відповідає оплодотворенному яйцю багатоклітинних. не розходяться, а залишаються разом, внаслідок чого утворюються колонії. *** 1. Органи багатоклітинних тваринних організмів. Багатоклітинні тварини утворюють саму численну групу живих організмів планети, яка. Вольвокс належить до колоніальних форм і входить до складу планктону ставків і озер. Колонії вольвоксу можуть сягати 2 мм у діаметрі..
Маючи морфологічну подібність у будові клітин з багатоклітинними організмами, найпростіші відрізняються від них у функціональному плані. Якщо клітини багатоклітинної тварини виконують спеціалізовані функції, то клітина найпростіших універсальна. Вона є самостійним організмом, якому властиві обмін речовин, подразливість, рух і розмноження.
Поява багатоклітинних організмів Е. Геккель стверджував, що віддаленим предком багатоклітинних була кулеподібна колонія джгутикових. Багатоклітинні організми: гриби, рослини, тварини. Органи багатоклітинних організмів. Регуляція функцій у багатоклітинних організмів. Колонії багатоклiтинних організмів..
Найпростіші - це організми на клітинному рівні організації. В морфологічному відношенні одноклітинний організм рівноцінний клітині, а в фізіологічному - є цілісним самостійним організмом. Переважна більшість їх має мікроскопічне малі розміри (від 2 до 1. Проте деякі з них досягають 1 см, а раковини викопних корененіжок мають діаметр до 5- 6 см. Будова найпростіших надзвичайно різноманітна, однак УСІМ їм властиві ознаки, характерні для організації та Функцій клітини.
Як і в інших клітинах, основними компонентами клітини найпростішого є цитоплазма і ядро. Цитоплазма обмежена зовнішньою мембраною, яка регулює надходження речовин у клітину; у багатьох видів вона ускладнюється додатковими структурами, що збільшують товщину й механічну міцність зовнішнього шару. Таким чином виникають утвори типу пелікули і оболонки, які будуть розглянуті далі.
Цитоплазма найпростіших, як правило, складається з двох шарів - зовнішнього, світлішого й щільнішого - ектоплазми - і внутрішнього, в якому розміщені органели і включення клітини, - ендоплазми. Крім загально- клітинних органел у цитоплазмі найпростіших можуть бути різноманітні спеціальні органели. Особливо представлені тут різні фібрилярні утвори - опорні й скоротливі волоконця, скоротливі вакуолі, травні вакуолі тощо. У найпростіших є одне або кілька типових клітинних ядер. Ядро найпростіших має типову двошарову ядерну оболонку.
В ядрі містяться розсіяний хроматиновий матеріал і ядерця. Ядра найпростіших характеризуються винятковою морфологічною різноманітністю за розмірами, числом ядерець, кількістю ядерного соку тощо. На відміну від соматичних клітин багатоклітинних найпростіші характеризуються наявністю життєвого циклу. Він складається з ряду послідовних стадій, які в існуванні кожного виду повторюються з певною закономірністю.
Найчастіше цикл розпочинається стадією зиготи, що відповідає заплідненій яйцеклітині багатоклітинних. За цією стадією іде одноразове чи багаторазово повторюване безстатеве розмноження, яке здійснюєтьєя шляхом клітинного поділу. Потім утворюються статеві клітини (гамети), попарне злиття яких знову дає зиготу. Важливою біологічною особливістю багатьох найпростіших є здатність до інцистування.
При цьому тварини заокруглюються, скидають або втягують органели руху, виділяють на свою поверхню щільну оболонку і переходять у стан спокою. В стані цисти найпростіші можуть витримувати різкі коливання умов зовнішнього середовища, зберігаючи життєздатність. З настанням сприятливих для життя умов цисти розкриваються і найпростіші виходять з них у вигляді активних, рухливих особин. Найпростіші досить поширені. Багато з них живе в морі, деякі в прісних водоймах.
Значного поширення набули паразитичні форми найпростіших. Багато з них спричинюють тяжкі хвороби людини, домашніх і промислових тварин, рослин. За будовою органел руху і особливостями розмноження тип Найпростіші поділяють на 6 класів. Нижче будуть розглянуті представники 4 класів: Саркодові, Джгутикові, Споровики та Інфузорії, оскільки саме про них ідеться в програмі шкільного курсу. Разом з тим варто звернути увагу на те, що питання класифікації найпростіших ще не завершене.
Нині існує кілька класифікаційних систем найпростіших: деякі учені традиційно розглядають їх як тип, інші (їх більшість) - як підцарство, що охоплює різне число типів - 5, 7 або 9. Відповідно підпорядковані таксони отримують в різних системах не одні й ті самі ранги і часто не збігаються за обсягом. Міжнародний комітет по систематиці найпростіших у 1. Саркомастикофори (Саркоджгутиконосці),Лабіринтули,Апікомплекси,Мікроспоридії,Асцетоспорові,Міксоспоридії,Інфузорії (Війчасті). Ця класифікація є найбільш загальноприйнятою, вона поступово витісняє стару.
Клас СаркодовіСаркодові налічують близько 1. Саркоджгутиконосців за новою класифікацією), 8. Деякі пристосувались до життя в прісних водоймах, ґрунті й мохах, на торф'яних болотах і в лісах. До паразитичного способу життя пристосувались приблизно 1,3% видів цього класу.
Тіло саркодових складається з цитоплазми, вкритої однією тонкою мембраною. В дорослому стані саркодові пересуваються завдяки несправжнім ніжкам (псевдоніжкам), або псевдоподіям. Амеба звичайна - живе в прісній воді канав, невеликих ставків і боліт. Може жити в акваріумі. Культуру амеби звичайної можна легко розводити в лабораторних умовах. Це найбільша з вільно- існуючих амеб, що досягає 5. Під мікроскопом видно, що амеба звичайна утворює псевдоніжки.
В момент утворення псевдоніжки в неї прямує цитоплазма, яка на периферичних ділянках ущільнюється і перетворюється на ектоплазму. У цей час у протилежній частині тіла ектоплазма частково перетворюється на ендоплазму. Таким чином, в основі утворення псевдоніжок лежить зворотне явище перетворення ектоплазми на ендоплазму і навпаки. Пересуваючись, амеба наштовхується на різні дрібні об'єкти: одноклітинні водорості, бактерії, дрібніші най. Мал. Амеба: а - схема будови: 1 - ендоплазма; 2 - ектоплазма; 3 - псевдоподіі, що охоплюють поживу; 4 - травна вакуоля; 5 - пульсівна вакуоля; 6 - ядро; 7 - псевдоподіі; б - захоплення (фагоцитоз) харчових часточок: 8- 1.
Якщо об'єкт малий, амеба обтікає його з усіх боків і він разом з невеликою кількістю води виявляється всередині цитоплазми. Таким чином в ендоплазмі утворюються травні вакуолі, всередину яких із ендоплазми надходять травні ферменти, і відбувається внутрішньоклітинне травлення. Рідкі продукти травлення всмоктуються в ендоплазму, вакуоля з неперетравленими рештками їжі підходить до поверхні тіла, і вони викидаються назовні (екзоцитоз).
Крім травних вакуолей в тілі амеби міститься і так звана скоротлива, або пульсівна, вакуоля. Це - міхурець водянистої рідини, який збільшується в міру надходження в нього продуктів обміну й води і, досягнувши певного розміру, виштовхує свій вміст назовні. Основна функція скоротливої вакуолі - регуляція осмотичного тиску всередині тіла. В зв'язку з тим що концентрація речовин у цитоплазмі амеби вища, ніж у прісній воді, створюється різниця осмотичних тисків всередині і зовні тіла найпростішого. Внаслідок цього прісна вода проникає в організм амеби, але її кількість залишається в фізіологічних межах, оскільки пульсівна вакуоля "відкачує" надлишок води з тіла.
Це підтверджується тим, що пульсівні вакуолі є лише у прісноводних найпростіших. У морських вона або відсутня, або скорочується дуже рідко. Скоротлива вакуоля крім осморегуляційної функції частково виконує і видільну функцію, виводячи разом з водою в навколишнє середовище продукти обміну речовин. Проте основна функція виділення здійснюється безпосередньо через зовнішню мембрану. Певну роль відіграє, імовірно, скоротлива вакуоля і в процесі дихання, оскільки вода, що надходить у клітину осмотичним шляхом, містить кисень, а з вмістом пульсівної вакуолі виводиться вуглекислий газ. У амеби звичайної є велике ядро, розміщене приблизно в центрі тіла тварини.
Воно містить ядерний сік, хроматин і вкрите оболонкою з численними порами. Вільноживучі амеби за несприятливих умов, вкриваючись подвійною оболонкою білкової природи, утворюють цисту. Розмножуються амеби поділом. При цьому спочатку ядро, а потім цитоплазма поділяються надвоє. Нові, дочірні особини починають рухатись, живитись і швидко досягають розмірів материнської амеби.
Клас ДжгутиковіДжгутикові також належать до типу Саркоджгутиконосці. Клас включає 8 тис. Пересуваються вони завдяки руху джгутиків, яких у них може бути 1- 2 або 4- 8. У колоніальних форм число особин досягає 1.
Більшість джгутикових мають сталу форму тіла, яке вкрите пелікулою (ущільненим шаром ектоплазми). За несприятливих умов джгутикові утворюють цисти. Розмножуються в основному безстатевим шляхом. Статевий процес спостерігається лише у колоніальних форм (родина вольвоксових). Безстатеве розмноження починається мітотичним поділом ядра. Потім відбувається поздовжній поділ організму.
Джгутикові частіше живуть у прісних водоймах, однак трапляються і в морях. Багато видів є паразитами людини і тварин (лямблії). Евглена зелена - типовий представник класу джгутикових.
Це вільно- існуючий організм, що мешкає в калюжах і ставках. Форма тіла евглени видовжена, її довжина становить близько 0,0. Передній кінець тіла тварини звужений і притуплений, а задній розширений і загострений. На передньому кінці тіла евглени є плазматичний виріст - джгутик, за допомогою якого вона пересувається. Джгутик здійснює колові рухи, в результаті чого евглена ніби угвинчується у воду. Мал. Евглена зелена: 1 - ядро; 2 - зерна вуглеводів; 3 - хлоропласти; 4 - пульсівна вакуоля; 5 - вічко; 6 - джгутик; 7 - резервуар пульсівноі (видільної) вакуолі. У цитоплазмі евглени містяться овальні хлоропласти, які надають їй зеленого забарвлення.
Завдяки наявності в хлоропластах хлорофілу евглена на світлі, подібно до рослин, здатна до фотосинтезу. В темряві хлорофіл у евглени зникає, фотосинтез припиняється, і вона може живитися осмотичним шляхом. Ця особливість живлення свідчить про спорідненість між рослинними й тваринними організмами.
Дихання і виділення у евглени здійснюються подібно до амеби. Пульсівна, або скоротлива, вакуоля розміщена на передньому кінці тіла, періодично видаляє з організму не лише надлишок води, а й продукти обміну. Недалеко від скоротливої вакуолі є яскраво- червоне вічко, або стигма, яка бере участь у сприйнятті світла. Евглени завжди пливуть до освітленої частини водойми, де є найсприятливіші умови для фотосинтезу, тобто для них характерний позитивний фототаксис. Вольвокс належить до колоніальних форм і входить до складу планктону ставків і озер.